«Слава в вышних Богу, и на земле мир, в человеках благоволение!»
(Лк. 2: 14)
Так воспевает ныне Святая Церковь вместе с Ангелами славное событие Рождества Христова. Ныне, как и более двух тысяч лет назад, мы слышим славословие неизреченной любви Божьей, Его премудрости, промышлению и заботе о спасении людей, через Сына Божия приходящих к Отцу Небесному (Евр. 7: 25). Небольшая наша Земля стала чудом вселенной: «Отец послал Сына Спасителем миру» (1 Ин. 4: 14).
Вся многовековая история человечества до пришествия в мир Спасителя сопровождалась мучительными скитаниями ради обретения истины и смысла жизни. Люди искали правильный жизненный путь, идеал, духовную красоту. Именно в тот момент, когда человечество собственными усилиями достигло предела своих духовных исканий, в убогой Вифлеемской пещере родился Тот, Кто открыл миру наивысшее, совершенное знание. Произошло величайшее событие в духовной истории человечества: «Бог явился во плоти» (1 Тим. 3: 16). Боговоплощение стало началом и основанием восстановления теснейшего союза человека с Богом, а в Нем и восстановления целостности человеческого естества, его обожения.
Единородный Сын Божий искупил грех Адама, возвел на небо человека, искупленного от рабства греха, и дал мир Свой людям. Небо и земля сочетались! «Милость и истина сретились, правда и мир облобызались» (Пс. 84: 11). Поэтому как ныне не благодарить нам Творца, из милости к роду человеческому отдавшего Единородного Сына Своего, «дабы всякий верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную» (Ин. 3: 16)?! Как не радоваться ангельским ликованием, когда небо и земля сорадуются, Ангелы и люди вместе торжествуют, ибо «Младенец родился нам — Сын дан нам; владычество на раменах Его, и нарекут имя Ему: Бог Чудный, Советник, Бог крепкий, Отец будущего века, Князь мира» (Ис. 9: 6), «и Ему покорность народов» (Быт. 49: 10)?!
Когда Вифлеемские пастыри услышали слова Ангела: «Я возвещаю вам великую радость, которая будет всем людям» (Лк. 2: 10), — они восприняли ее всей душой как общую радость, ибо все приглашены к радости в великий праздник Рождества. У яслей Младенца Христа мы чувствуем и знаем, что поистине усыновляемся Богу (Гал. 4: 4-5), становимся обладателями истинно вечной жизни с Богом.
В наше секулярное время, время духовного обнищания, когда комфорт и удовольствия заняли приоритетное место в жизни человека, наше общество, к сожалению, теряет чувство духовной радости. Великий по своему богословскому содержанию и сотериологическому значению праздник Рождества Христова большинством наших соотечественников воспринимается всего лишь как добрая семейная традиция. Теряя понимание сути и смысла Боговоплощения, ознаменовавшего начало спасения как всего человечества в целом, так и каждой отдельной личности, мы теряем самих себя, мы отрываемся от многовековых корней православного благочестия нашего народа. Страшно даже представить себе — Сам Бог явился во плоти! И сегодня как никогда важно понять, что суть нынешнего праздника заключается не в том, чтобы вспомнить некое историческое событие, а в том, чтобы духовно приобщиться к нему, дабы все мы «получили спасение во Христе Иисусе с вечною славою» (2 Тим. 2: 10).
Прошедший год был для Украинской Православной Церкви юбилейным. Исполнилась пятнадцатая годовщина исторического Архиерейского Харьковского Собора и нашего пребывания на кафедре Киевских митрополитов — первокафедре Киевской Руси. Собор 1992 года стал важной вехой в новейшей истории нашей Святой Церкви. В реалиях сложных политических условий он помог православному народу Украины избрать верный путь. Преисполненные заботы о мире и согласии своей паствы, архиереи Украинской Православной Церкви соборно постановили остаться в каноническом единстве со Вселенским Православием. В то же время мы нелицемерно переживаем за единоверных наших братьев и сестер, которые отпали от действительного и действенного церковного общения и пребывают сегодня в расколе, лишены благодати церковных таинств, а значит, и самого спасения. Святая Церковь, как евангельский любящий отец, со слезами и надеждой ожидает своих чад, пребывающих «на стране далече», и готова принять в свои объятия всех, кто, насытившись рожцами безблагодатной внецерковной жизни, вернется в ее лоно, чтобы приобщиться истинной радости и любви общения в Евхаристической Трапезе.
В минувшем году мы почтили память жертв Голодомора 1932-1933 годов. Это страшная трагедия, со времени которой исполнилось 75 лет, болью отзывается в сердце каждого нашего соотечественника. Украинская Православная Церковь, являющаяся плотью от плоти и кровью от крови украинского народа, всегда молилась, молится и будет молиться об упокоении невинно умученных безбожной властью братьев наших и сестер. Мы должны помнить страшные уроки истории ради того, чтобы будущие поколения никогда больше не испытали тяжести подобных испытаний.
В новом 2008 году мы будем праздновать знаменательное событие — 1020-летие Крещения Руси святым равноапостольным великим князем Владимиром. Принятие православной веры стало для нашего народа началом новой эры его бытия. Христианство для славянских племен явилось объединяющим, государствообразующим и культурообразующим фактором, оказало значительное влияние на формирование их менталитета. Свет Христовой истины, воссиявший некогда на наших благословенных землях, и по сей день просвещает наши сердца и наставляет на путь доброделания.
Возлюбленные о Господе Преосвященные архипастыри, пастыри, честное монашество, братья и сестры! Сердечно поздравляю вас с великим и радостным праздником Рождества Христова! Будем же от всей души славить рожденного в Вифлеемских яслях Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа, от Которого мы приняли «благодать воз благодать» (Ин. 1: 16). Христос облекся в нас, мы облекаемся в Него: «все… во Христа крестившиеся, во Христа облеклись» (Гал. 3: 27). Да дарует Богомладенец Христос нам радость и надежду спасения. Обновивший времена и жизнь людей да обновит и укрепит наши духовные и телесные силы и ниспошлет нам благодать, «спасительную для всех человеков» (Тит. 2: 11).
«Христос раждается — славите!
Христос с Небес — срящите!»
† Владимир,
Митрополит Киевский и всея Украины,
Предстоятель Украинской Православной Церкви
«Слава у вишніх Богові, і на землі мир, в людях благовоління!»
(Лк. 2: 14)
Так оспівує нині Свята Церква разом з Ангелами славну подію Різдва Христового. Нині, як і понад дві тисячі років тому, ми чуємо славослов’я невимовній любові Божій, Його премудрості, Промислу й турботі про спасіння людей, які через Сина Божого приходять до Отця Небесного (Євр. 7: 25). Невелика наша Земля зробилася дивом для всесвіту: «Отець послав Сина Спасителем світу» (1 Ін. 4: 14).
Уся багатовікова історія людства до пришестя у світ Спасителя супроводжувалася болісними пошуками істини і сенсу життя. Люди шукали правильний життєвий шлях, ідеал, духовну красу. Саме в той момент, коли людство власними зусиллями дійшло до межі своїх духовних шукань, в убогій Віфлеємській печері народився Той, Хто відкрив світові найвище, досконале знання. Відбулася найвизначніша подія в духовній історії людства: «Бог явився у плоті» (1 Тим. 3: 16). Боговтілення стало початком і основою відновлення найтіснішого союзу людини з Богом, а в Ньому й відродження цілісності людського єства, його обоження.
Єдинородний Син Божий спокутав гріх Адама, підніс на небо людину, викуплену з рабства гріха, і дав мир Свій людям. Небо і земля поєдналися! «Милість і істина зустрілися, правда і мир облобизалися» (Пс. 84: 11). Тож як нині не дякувати нам Творцеві, Який з милості до роду людського віддав Єдинородного Сина Свого, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16)?! Як не радіти ангельською радістю, коли радіють небо і земля, Ангели і люди разом торжествують, бо «Немовля народилося нам — Сина дано нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Бог Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець майбутнього віку, Князь світу» (Іс. 9: 6), «і Йому покірність народів» (Бут. 49: 10)!
Коли Віфлеємські пастухи почули слова Ангела: «Я сповіщаю вам велику радість, яка буде всім людям» (Лк. 2:10), — вони сприйняли її всією душею, як спільну радість, бо всі запрошені до радості великого свята Різдва. Біля ясел Немовляти Христа ми відчуваємо і знаємо, що справді всиновляємося Богові (Гал. 4: 4-5), стаємо причасниками істинно вічного життя з Богом.
У наш секулярний час, час духовного зубожіння, коли комфорт і задоволення займають пріоритетне місце в житті людини, наше суспільство, на жаль, втрачає відчуття духовної радості. Велике за своїм богословським змістом та сотеріологічним значенням, свято Різдва Христового більшістю наших співвітчизників сприймається лише як добра сімейна традиція. Втрачаючи розуміння суті і значення Боговтілення, яке ознаменувало початок спасіння як усього людства в цілому, так і кожної окремої людини, ми втрачаємо самих себе, ми відриваємося від багатовікових коренів православного благочестя нашого народу. Страшно навіть уявити собі — Сам Бог явився у плоті! І сьогодні, як ніколи, важливо зрозуміти, що суть нинішнього свята полягає не в тому, щоб згадати певну історичну подію, а в тому, щоб духовно прилучитися до неї, щоб усі ми «одержали спасіння в Христі Іісусі з вічною славою» (2 Тим. 2: 10).
Минулий рік був для Української Православної Церкви ювілейним. Виповнилося п’ятнадцять років із дня історичного Архієрейського Харківського Собору та нашого перебування на кафедрі Київських митрополитів, першокафедрі Київської Русі. Собор 1992 року став особливою віхою в новітній історії нашої Святої Церкви. У реаліях складних політичних умов він допоміг православному народу України обрати вірний шлях. Сповнені турботи про мир та злагоду своєї пастви, архієреї Української Православної Церкви соборно ухвалили залишитися в канонічній єдності зі Вселенським Православ’ям. Водночас ми не лицемірно вболіваємо за єдиновірних наших братів і сестер, які відпали від дійсного та дієвого церковного спілкування і перебувають сьогодні в розколі, позбавлені благодаті церковних таїнств, а, отже, і самого спасіння. Свята Церква, як євангельський люблячий батько, зі сльозами та надією чекає своїх чад, що перебувають на стороні далекій, і готова прийняти у свої обійми усіх, хто наситившись рожцями безблагодатного позацерковного життя, повернеться до її лона, щоб долучитися справжньої радості й любові спілкування у Євхаристичній Трапезі.
У році, що минув, ми вшанували пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Ця страшна трагедія, якій виповнилося 75 років, болем озивається в серці кожного нашого співвітчизника. Українська Православна Церква, яка є плоттю від плоті та кров’ю від крові українського народу, завжди молилася, молиться і буде молитися про упокоєння безневинно замучених безбожницькою владою братів наших і сестер. Ми повинні пам’ятати страшні уроки історії заради того, щоб майбутні покоління ніколи більше не зазнали тягаря подібних випробувань.
У новому, 2008 році, ми святкуватимемо знаменну подію — 1020-річчя Хрещення Русі святим рівноапостольним великим князем Володимиром. Прийняття православної віри стало для нашого народу початком нової ери його буття. Християнство для слов’янських племен було об’єднавчим, державотворчим і культурологічним чинником, справило значний вплив на формування їхнього менталітету. Світло Христової істини, яке засяяло колись на наших благословенних землях, і до сьогодні просвітлює наші серця і наставляє на шлях благочестя.
Возлюблені у Господі преосвященні архіпастирі, пастирі, чесне чернецтво, брати й сестри! Сердечно вітаю вас із великим і радісним святом Різдва Христового! Тож будемо щиросердо славити народженого у Віфлеємських яслах Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, від Якого ми прийняли «благодать на благодать» (Ін. 1: 16). Христос зодягся в нас, ми зодягаємось у Нього: «всі, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися» (Гал. 3: 27). Тож нехай дарує Богонемовля Христос нам радість і надію спасіння. Нехай же Той, Хто відновив часи і життя людей, відновить і зміцнить наші духовні й тілесні сили, дарує нам благодать, «спасенну для всіх людей» (Тит. 2: 11).
«Христос народжується — славіте!
Христос з Небес — зустрічайте!»
†Володимир,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви
